Так странно... Будто защемило, где-то там, в сердце моей эфемерной души, состоящей сплошь из атомов вещества, которое невозможно ни пощупать, ни попробовать на вкус. Будто стало холодно. Будто вкололи новокаин. Щекотнуло, заболело, съежилось. Да так и погибло, атрофировалось как ненужный придаток.

Прошлой ночью принял на грудь контрабандных таблеток, четыре штука. Танцевал с моей очаровательной леди Ди, смерть несущей Принцессой Дианой самый лучший номер, который кто-либо ставился по мотивам худ картины "Грязные танцы". Остаток ночи мыл мясорубку и отвратительно грязную сковородку, старую, с мелкими квадратиками на дне. O tempora, o mores.

чтобы им от фотографии стало хоть немножко грустно, ты должен рыдать над ней.

Случайно посмотрел восьмичасовые новости, пока ходил брать кипяток на кофе. Офигел маленько. Люди, я живу в прекрасной стране. Это только у нас, в нашей Файной Юкраине собираются разобрать за 3-4 года пустырь, заваленный радиоактивной урановой рудой и на его месте отгрохать парк. Интересно, какие способности появятся у детишек, которые будут играть с камешками, выкопанными во время постройки песочных куличей?

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

Сегодня воздух пах золотом. Золотом устланы дороги, золото кружилось и танцевало, золотом украсили шеи модницы-берёзки. Изумруды медленно, но уверенно выходят из моды, высший свет безответно увлечён рубинами и гранатами.
Ко мне приходила elfiell viresta, но лицом к лицу с ней встречаться побоялся. Заражу еще. Говорили через окно второго этажа, долго-долго, обо всём на свете и о Максе Фрае.
- Ты зачем такой толстый шарф одела?
- Но он же зелёный!..
Смешная. Привезла мне большую банку кофе и пачку двд-шек со старыми фильмами Пьера Ришара, и только потом я между ними феньку нашел, чёрно-красную. Спасибо )
... забавно. А ведь практически никто не знает, где я и что я. Ни бывшие однокурсники, ни бывшие коллеги. И не то чтобы всем всё равно, скорее уж всё равно мне. Но чёрт, видеть эту улыбчивую морду было так приятно ))

Фигею со своего ноутбука. Это надо было зависнуть на час, не реагировать на все возможные манипуляции, не хотеть ни вырубиться, ни перегрузиться, тревожно мигать огоньком батарейки, чтобы как ни в чём ни бывало погаснуть, ехидно улыбнуться, самовольно перейти в спящий режим, проснуться и сообщить, что завершена загрузка нового альбома The Dartz?.. Вредный.



Люблю, какими становятся на ощупь исписанные страницы блокнота, как они пахнут и как заворачивают уголки в трубочки. Люблю, как выглядят исписанные страницы. Люблю свой почерк, который уже спустя полчаса не в состоянии разобрать лучший в мире шифровальщик, а уж я и подавно. Наверное, много сотен лет назад мне довелось осквернить надписью не один свиток папируса, вдохнуть пыль, поднимающуюся со страниц не первого и не сотенного тома. Может быть, именно потому мне часто сниться Вавилонская библиотека.

Сновидел себя, играющего соло Graeme Revell "Inferno". Почувствовал себя Менделеевым, потому что раньше не умел это играть. Теперь - умею. Жаль, нет гитары.

Нетрадиційно багато вільного часу. Він стелиться переді мною строкатими стрічками-дорогами, з чорними мітками як на сантиметрі - секундо-годино-хливини. Спливає, плине, губиться між верхівками хмарочосів, оповитих туманами. Моє прекрасне самотнє місто пульсує, захлинаючись від шаленого гомону швидкісних автівок, дихає більш ніж двома мільйонами хворих легень, хворіє одразу на 4 види грипу, з'їдає за день тони гамбургерів, випалює за хвилину більйони неймовірно смачних, солодких, жаданих цигарок.
Востаннє я був на вулицях вчора. Дихав вологою, дихав туманами, дихав забутими привидами вишуканих парфумів жінки, яку власноруч придумав хвилину тому, дихав найкращими у світі ароматами дешевих цигарок на зупинці маршрутки. Я хочу курити більше за життя. Саме про такі хвилини казав Ремарк, коли цигарка стає дорожчою за будь-які ідеали. Мені б тільки затягнутися, тільки відчути це казкове тепло, що піднімається нутрощами, вдихнути цей запах, який ще зберігся за комірцем мого пальто... Боже, я був би найщасливішою людиною у цьому згаслому світі, я б горів, проминувши стадію тління. Вколіть мені крапельку нікотину, встроміть велику голку мені до шиї і пустіть з вени чорну збіднілу кров.
Для мене відкриті двері усіх бібліотек світу, що збережені на сторінках інтернету. Я можу читати все, що колись писали людиноподібні мавпи, можу присвятити самовдосконаленню та самоосвіті цілих наступні два місяці з короткими перервами на роботу. Ці задрочені переклади, ці сторінки чорних літер на білому-білому тлі, як я ненавиджу біле тло! Як я ненавиджу пасти та індефініти, плюсквамперфекти і партіціпи цвай, імпарфє і жеронді! Дайте мені гостре лезо, я хочу вирізати найдовше німецьке слово від плеча до стопи.
Мені так боляче. Мені болить у грудях так, неначе туди напхали розпеченого каміння і поставили на нього кип'ятити воду на каву. Цей біль зводить з розуму, заважає спати, їсти, пити, дихати, посміхатися. Зараз, як ніколи, хочу вмерти. Люблю українську мову за те, що ніхто її не розуміє і не треба плодити закритих записів. Ненавиджу біль за те, що створює ілюзію, начебто я - ще живий. Я помер тоді, коли дізнався, що не зможу приїхати до тебе. Ця хвороба залишиться зі мною на все життя, а кохати тебе я буду так само довго.

Мне всегда было интересно, почему это небо осенью такое светлое, а после дождя - вообще молочно-белое?..